Країни Європи: Бельгія

Офіційне найменування держави: Королівство Бельгія.

Площа: 30,5 тис. кв. км.
Населення: 10 млн. чіл. (58% фламандці, 32,5% валлони) .
Столиця: м. Брюссель (1 122 000 чіл.)
Офіційні мови: французький, фламандський.
Грошова одиниця: 1 бельгійський франк (= 100 сантимів) .
Форма держави: Королівство.
Глава держави: Король (з 1 серпня 1993 р. – Альберт II) .
Глава уряду: прем’єр-міністр.
Державний устрій: конституційна монархія.
Законодавчий орган: двопалатний парламент.
Адміністративно-політичний розподіл: 9 провінцій.
Входить в економічний сполучник БЕНІЛЮКС (Бельгія, Нідерланди, Люксембург) . Договір про сполучник був підписаний в 1958 р., почав діяти в 1960 р. Місцеперебування керівних органів – м. Брюссель.
Брюссель – штаб-квартира НАТО.
  БЕЛЬГІЯ – невелика країна, розташована на крайньому північно-заході Європи, на узбережжя Північного моря. Її територія – усього 30,5 тис. кв. км. Це менше, ніж територія Швейцарії або Нідерландів, і ледь становить 2/3 Моськовської області. У Західній Європі по площі Бельгія перевершує тільки Люксембург і мікродержави. Самі бельгійці жартують, що, в’їжджаючи в їхню країну на автомобілі, треба встигнути загальмувати, інакше можна виявитися в сусідній державі.
Ськромне місце займає Бельгія й по числу жителів – її населення близько 10 млн. чоловік. Однак країна відіграє помітну роль в економіці й політику капіталістичного миру.
Бельгія безпосередньо граничить із чотирма державами. Невелика вузька протока Північного моря відокремлює її від Англії. Сухопутні границі проходять на півночі з Нідерландами, на сході – із ФРН, на південно-сході – з Люксембургом і на півдні – із Францією.
Таким чином, маючи вихід до моря, країна дійсно перебуває в центрі найбільш густонаселеної й промислово розвитої зони Західної Європи. Через її територію здавна проходять торговельні шляхи, що зв’язують сусідні держави між собою й з Північним морем. По вираженню самих бельгійців, їхня батьківщина – “перехрестя Західної Європи” . Головні ріки країни Шельда й Маас, що беруть початок у Франції.
СТОРІНКИ ІСТОРІЇ
Валлони й фламандці
Незважаючи на двохтисячорічну історію, сучасна бельгійська держава – одне з наймолодших у Європі. Як самостійна держава, вона бере початок з 1830 року. Попередній період характеризувався кількаразовими ськладними територіально-політичними змінами, що охоплюють і сусідні країни, зокрема Нідерланди, історія яких протягом багатьох сторіч була нерозривно пов’язана з історією Бельгії.
У стародавності на землях від Рейну до Північного моря жили кельтські племена, серед яких найвідоміший і численним було плем’я белгов (звідти й вульгарно сучасна назва держави) . У перших століттях нашої ери територію, населену цими племенами, остаточно завойовують римляне, які створюють тут свою провінцію Белгику, що стала далекою периферією римської рабовласницької держави. З поступовим занепадом Римської імперії територія нинішньої Бельгії захоплюється германськими племенами. Знову, що прийшли народи, обґрунтовуються на півночі країни, поклавши, таким чином, початок язиковій границі між групами населення германського й латинського походження. У південній, романізованій Бельгії сформувалися валлони – народ, близький по походженню й мові до французів. У північній, германізованій частині країни, зложилися фламандці – народ, родинний по мові й культурі голландцям. Границя між цими двома основними народами країни остаточно встановилася в IV в. н. е. Вона простягнулася (і майже збіглася) з оборонною лінією, що проходила тут римською, від Кулони (Кельна) до Булони.
Практично збереглася без змін і до наших днів.
Бельгія – центр економічного життя середньовічної Європи.
В V в. територія нинішньої Бельгії входить до ськладу Франкського держави, після розпаду якого в IX в. зі смертю Карла Великого тут утвориться трохи розрізнених і феодальних володінь, що ворогували між собою, найбільшими з яких стають графства Фландрія, Брабант і Льежськое єписькопство. Після арабських завоювань у Середземномор’я й переміщення основних торговельних шляхів на північ Бельгія виявляється майже в центрі економічного життя середньовічної Європи.
В XII – XIV вв. Фландрія й Брабант перетворюються в багаті й розвинені в господарському відношенні області Європи – центри європейської торгівлі й міської промисловості. Територіальне об’єднання феодальних володінь наприкінці XIV в. під владою бургундських герцогів, введення єдиної монетної системи й ськасування мит сприяють ще більшому розширенню економічних зв’язків. Наприкінці XV в. Бельгія входить до ськладу 17 провінцій, що поєднують землі Бельгії (за винятком Льежського єписькопства, що залишалося незалежним церковним володінням до завоювання Бельгії Францією в 1795 р.) , Голландії й північній Франції під загальною назвою Нідерланди, які належать могутній династії Габсбургов. На початку XVI в. вся ця територія переходить під владу відсталої феодальної Іспанії.
До цього часу об’єднані Нідерланди досягають найвищого розквіту господарства й культури в Європі. Ця область стає одним з головних центрів європейського Ренесансу. У її економіці швидко розвиваються капіталістичні відносини, особливо в торгівлі, кораблебудуванні й текстильній промисловості. Деякі міста, як, наприклад, Брюгге, переживають занепад, зате швидко розвиваються Брюссель і Антверпен. Антверпен стає по суті основним європейським портом, торговельним і фінансовим центром Європи, випередивши такі великі фінансові центри, як Генуя на Середземне море й Аугсбург у Центральній Європі. В Антверпені вперше були створені фондова й товарна біржі, де на ськладах зберігалися товари із усього світла. Німецькі, італійські й португальські фінансисти відкривали тут свої контори.
Кораблі, Що Відправляються з Антверпена, борознять хвилі всіх океанів. Бельгійці й голландці суперничають на море з англійцями, французами, португальцями й іспанцями. Перше відкриття в Антарктиці належить С. де Кордесу, жителеві Антверпена. Бельгійські купці налагоджують торгівлю із країнами Африки й Азії, зокрема, з Індією, Індонезією й Китаєм. Група валлонів відправляється в Америку й засновує на острові Манхеттен поселення Новий Авен, що дало початок Нью-Йоркові.
Гне іспанців
Однак розвиток капіталізму із середини XVI в. гальмується гнітом іспанського абсолютизму, опорою якого була католицька церква. Зарождающиеся буржуазія й пролетаріат сприймають підпорядкування Іспанії як національне гноблення. Жорстокість іспанських феодалів, непомірно високі податки, що розоряють країну, насадження католицизму, інквізиція й нещадне переслідування інакомислячих, особливо при іспанському королі Пилипі II, обурюють усього населення Нідерландів і приводять до важкій, кровопролитній війні проти Іспанії й католицькій церкві. Однак тривала й запекла боротьба за незалежність не увінчалася для Бельгії успіхом. Вона привела до відділення в 1579 р. північних провінцій і перетворенню їх у самостійну державу – Нідерланди, або Голландію. Що залишилася ж під владою іспанської монархії Бельгія занепала.
Наступили самі тяжкі часи в історії країни, що тривали більше 200 років. Були порушені весь господарські зв’язки. Антверпен, розгромлений іспанськими, французькими й голландськими військами, фактично перестав існувати як морський порт і торговий центр. Брюссель повинен був підкорятися спочатку Мадриду, а потім Відню, де перебували пануючі монархи.
До початку XVII в. територію сучасної Бельгії можна вважати в основному сформованій. Однак майже безперервні війни, які протягом усього періоду окупації вела на території Бельгії Іспанія з Голландією й Францією, привели до того, що до Франції відійшла частина південної Фландрії й Ено, а також частина лотарингських і люксембурзьких земель, до Голландії – значна частина північного Брабанта з містом Бредой, частина північної Фландрії й Лимбурга з Маастрихтом.
Приєднання до Франції й новий економічний підйом Бельгії
У підсумку виснажливої 30-літньої війни за “іспанську спадщину” Бельгія в 1715 р. переходить до Австрії; на зміну австрійцям в 1795 р. приходять війська французької буржуазної революції. Захоплено сприймається в Бельгії приєднання до революційної Франції, хоча вже в 1815 р. тут будуть юрби наполеонівських солдатів, розгромлених в 20 км від Брюсселя, під Ватерлоо.
Проте, приєднання до Франції наприкінці XVIII – початку XIX в. викликало новий економічний підйом Бельгії. Приськорюється ліквідація феодальних пережитків, посилено розвивається капіталізм. Розширення ринків збуту веде до росту числа й розмірів промиш – ленних підприємств, а зручне географічне положення, наявність вугілля й залізних руд, заповзятливість місцевих купців і розбагатілих ремісників усіляко цьому сприяють.
Особливо швидко росла індустрія Бельгії на військових замовленнях для наполеонівських військ. Країна перетворюється в “малу майстерню миру” , що постачала дешевими тканинами, ськлом, металом, машинами й зброєю багато держав.
Проголошення незалежності. Національний прапор
Після поразки наполеонівської Франції рішенням Віденського конгресу в 1815 р. Бельгія була знову приєднана до Нідерландів. Однак штучне злиття двох держав з різними економічними інтересами, протиріччя між промисловою Бельгією й купецькою Голландією, а також привілейоване положення голландців у новій державі приводять до революції, що завершується перемогою й проголошенням незалежності 4 жовтня 1830 р.
Переможно розвівається на балконі міської ратуші в Брюсселі прапор Брабантського графства (три поперечні смуги: чорна, жовтих і червона) , що з тих пор стає національним бельгійським прапором.
Лондонська конференція визнає незалежність країни й в 1831 р. проголошує її “вічний” нейтралітет. На політичній карті Європи з’являється нова незалежна держава.
Окупація Німеччиною
Однак після цього країну двічі топтали чоботи німецьких солдатів, і існування Бельгії як самостійної держави виявлялося під погрозою. У серпні 1914 р. німецькі війська, порушивши договір про нейтралітет Бельгії, що германський канцлер назвав не більше як “клаптиком паперу” , зайняли майже всю територію країни. Окупація тривала близько 4 років і принесла бельгійському народу незлічимі нещастя. По Версальському мирному договорі 1919 р. Бельгія одержала від Німеччини прикордонні округи Ейпен і Мальмеди з валлоно-німецьким населенням, а також мандат на територію Руанда-Урунди в Африці.
Удруге Бельгія випробувала німецьке ярмо в роки Другої світової війни. 10 травня 1940 р. гітлерівська Німеччина раптово напала на Бельгію, і 28 травня бельгійська армія за наказом короля Леопольда III капітулювала. У похмурі роки окупації бельгійці вели розпачливу боротьбу. У вересні 1944 р. Бельгія була звільнена англо-американськими військами.
КОРОЛЬ. ПАРЛАМЕНТ. УРЯД
БЕЛЬГІЯ – спадкоємна парламентарна монархія – КОРОЛІВСТВО. З 1830 р. у країні царює одна династія, що веде початок від принца Леопольда Саксон-Кобургського – родича англійської королеви Вікторії. З 1951 р. королем Бельгії був Бодуен I – п’ятий бельгійський король. Він вступив на престол після зречення свого батька Леопольда III.
З 1993 р. королем Бельгії є Альберт II.
По конституції 1831 р., король уважається главою держави, особистість короля недоторканна, формально він наділений законодавчою й виконавчою владою. Однак за сталою традицією в Бельгії, як і у Великобританії, король царює, але не керує. Він призначає й відзиває прем’єр-міністра, але жоден королівський указ не має сили, поки він не ськріплений підписом прем’єр-міністра. У свою чергу, прийняті парламентом закони повинні набувати чинності тільки після твердження їхнім королем, хоча на практиці ця процедура – проста формальність.
Вищий законодавчий орган країни – ПАРЛАМЕНТ – ськладається із двох палат, які обираються на 4 роки: нижньої – палати представників і верхньої – сенату. Сенат ськладається майже винятково із представників імущих класів.
Виконавча влада фактично належить УРЯДУ (кабінету міністрів) , що відповідально перед парламентом. Воно визначає й проводить зовнішню й внутрішню політику держави, керуючись інтересами найбільших монополій країни.
Виборчим правом користуються особи, що досягли 18 років і проживали не менш 6 місяців в одній і тій же комуні, або, як її ще називають, громаді.
АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПОДІЛ БЕЛЬГІЇ
Країна ділиться на 9 провінцій: Антверпен, Брабант, Східна Фландрія, Західна Фландрія, Ено, Льєж, Лимбург, Намюр і Люксембург, 43 округу й 596 комун. Назви провінцій збереглися ще із середніх століть і відповідають назвам стародавніх феодальних володінь, що ввійшли до ськладу Бельгії.
Кожною провінцією керує губернатор, що призначається й озивається королем по поданню уряду й підкоряється міністрові внутрішніх справ. Губернатор контролює діяльність всіх адміністративних органів на території даної провінції, у тому числі провінційної ради, що обирається одночасно з парламентом, і міських бургомістрів.
Політичні партії. Внутрішньополітичне життя Бельгії характеризується боротьбою між основними буржуазними партіями, утвореними ще в другій половині XIX в. Клерикальна партія представляє інтереси великої й середньої фінансової буржуазії, поміщиків, заможного селянства, католицького духівництва й монархічних кіл. Ліберальна партія поєднує представників різних шарів буржуазії, а також інтелігенції, не пов’язаної з католицькою церквою. Серед значної частини робітників і дрібної буржуазії популярність має Бельгійська соціалістична партія. Комуністична партія Бельгії створена в 1921 р., захищає інтереси робітничого класу, виступає за мир, європейську безпеку, має представництво в парламенті.
В 80-е роки найбільші політичні партії (крім Компартії) розкололися на самостійні партії регіонального характеру по національній ознаці, що діють у Валлонії, Фландрії й у Брюсселі. Клерикальна партія розділилася на Християнську народну партію (фламандську) і Християнські-християнське-християнський-соціально^-християнську (франкофонськую) ; Ліберальна партія – на Партію волі й прогресу (фламандську) і Ліберальну партію реформістів (франкофонськую) . На фламандську й франкофонськую партії розбилася також Соціалістична партія.
Близько 70% трудящих Бельгії охоплені профспілковими організаціями. Це найвищий відсоток у капіталістичних країнах.
НАСЕЛЕННЯ
Бельгія – щільно заселена, міська країна. Вона належить до числа найбільш густонаселених країн миру. По середній щільності населення – понад 340 чоловік на кв. км – вона посідає друге місце в Європі після Нідерландів, не вважаючи мікродержав. Особливо населена центральна Бельгія: долина рік Самбри й Маасу, смуга Антверпен – Брюссель – Шарлеруа й територія між містами Антверпен – Гент – Брюссель. Тут зосереджена основне промислове й транспортне-торгово-транспортне життя країни. Щільність населення в таких урбанизированних і промислових ареалах перевищує 700 – 1000 чоловік на 1 кв. км. У сільській місцевості щільність трохи нижче.
У Бельгії майже немає незаселених територій або невикористовуваних земель. Багато міст і міських селищ. Бельгія – одна із самих “традиційно міських” країн миру. На міста із чисельністю жителів більше 5000 доводиться близько 70% усього населення. Великих міських агломерацій з населенням понад 500 тис. усе 5: Брюссель (столиця) , Антверпен, Льєж, Гент і Шарлеруа. У них проживає майже третина населення країни. Відстань від Брюсселя до Антверпена, Шарлеруа й Гента приблизно 50 км. Створюється враження, що центральна частина країни являє собою як би єдиний міський район.
У Бельгії проживає понад 1 млн. іноземців. Приїжджають головним чином італійці, марокканці, у меншому ступені – французи, голландці, іспанці й німці.
Бельгійці, що живуть у прикордонних районах, іноді знаходять роботу в сусідніх країнах, де працюють близько 50 тис. бельгійців. Особливо великий потік робітників з Кампина в Нідерланди й з Південної Фландрії у Францію.
ВАЛЛОНО-ФЛАМАНДСЬКА СУПЕРЕЧКА
Населення Бельгії неоднорідно. Північну частину (провінції Антверпен, Лимбург, Східна й Західна Фландрії, північ провінції Брабант) населяють фламандці, що говорять на нідерландському (голландському) мові. Південну частину (провінції Льєж, Ено, Намюр, Люксембург і південь провінції Брабант) населяють валлони, що говорять французькою мовою.
У Брюссельському окрузі відбулося територіальне змішання фламандців і валлонів. Невелике число німців живе в округах Ейпен і Мальмеди на сході країни, на границі із ФРН. У фламандській частині країни проживає більше 5 млн. чоловік, у валлонськой – 3 млн. і в Брюссельському окрузі, де жителі не вважають себе ні фламандцями, ні валлонами, – близько 1 млн. чоловік.
Між двома основними національностями – валлонами й фламандцями – існують гострі розбіжності, коріння яких варто шукати в історії. Ще із часу приєднання Бельгії до Франції (з кінця XVIII в.) у країні майже безроздільно панували французька культура й французька мова. Після утворення незалежної Бельгії французька мова (мова буржуазії Валлонії) ще більше затвердилася як єдина державна мова країни. Французька мова була мовою буржуазії навіть у Фландрії, де власна мова нехтувалася й продовжувала існувати лише в народі.
Начавшееся з кінця XIX в. рух за відродження й рівноправність фламандської культури й мови привело до висновку в 1929 р. так званого “компромісу бельгійців” . Була уведена роздільна адміністрація для Фландрії й Валлонії, установлений особливий статус для Брюсселя, а нідерландська мова була визнана другою офіційною мовою Бельгії. Однак “язикова війна” і дотепер не втратила гостроти. Незважаючи на те що зараз обидві мови вважаються державними, французька мова користується безсумнівною перевагою як у політичної, так і культурного життя Бельгії. Валлони відмовляються вивчати нідерландську мову, воліючи як другу мову знати англійський або німецький. У свою чергу фламандці, бажаючи зберегти мову й культуру своїх націй, говорять тільки рідною мовою й дуже ревниво ставляться до переваги французької мови.
В 1963 р. була проведена так звана лінгвістична границя офіційного розселення валлонів і фламандців, що розділила країну на Фландрію на півночі й Валлонію на півдні; у кожній з них узаконювалося вживання своєї мови. Проте лінгвістична границя продовжує бути предметом постійних суперечок і періодично уточнюється.
ТРАДИЦІЇ Й СУЧАСНІСТЬ
Національний одяг
Багато старих традицій матеріальної культури поступово відмирають. Майже забута в повсякденному житті стародавній народний одяг. Її надягають лише учасники народних свят. Святковий костюм фламандців схожий на голландський: біла полотняна кофта, що зашнуровується попереду корсаж, кілька спідниць із мереживами й оборками, чорна шаль із бахромою, кінці якої перехрещуються на груди й зав’язуються позаду. Костюм доповнюється білим чепчиком, прикрашеним мереживами, стрічками й букетиками штучних квітів. Цей костюм надягають жінки. Святковий чоловічий костюм ськладається з темного сукняного сюртука.
Традиційний одяг валлонів майже та ж, що й у жителів сусідніх районів Франції. Святковий національний костюм валлонки – вузька смугаста довга спідниця, строката кофта, темний фартух і перехресна на груди невелика косинка. Основні деталі чоловічого валлонського костюма – довга широка блуза синіх кольорів і неодмінно бере.
Традиційні блюда національної кухні
Основу їжі й фламандців, і валлонів становлять овочеві й молочні продукти. А от хліба бельгійці їдять мало. Улюбленим бельгійським блюдом уважається, так само як і у французів, біфштекс із підсмаженими в киплячому рослинному маслі картопляними брусочками – “фритюр” . Без цих ласощів не можна й уявити собі Бельгію. Гарячий “фритюр” продається на вулицях, його готовлять відразу в наметах і жовтих фургончиках, які можна зустріти де завгодно: у студентських городках, у стін стародавнього замка, у парку, у центрі міста, на окраїні.
У сім’ях фламандців одне з найпоширеніших блюд – “воттерзен” – суп, схожий на курячу юшку. До свят фламандці печуть багато печива й пряників найрізноманітніших форм і розмірів, з картинками й написами.
Великою популярністю користуються також блюда з молюськів: наперчений цибульний бульйон з молюськів у невеликих чорних раковинах (“мули” ) або смажені великі морські равлики в завитих раковинах (“еськарго” ) і мідії.
З напоїв бельгійці завжди віддавали перевагу кава, в останні роки популярним став і чай. Дуже широко поширене пиво. З вин популярні легкі сухі вина. У країні заборонене вживання міцних спиртних напоїв у громадських місцях.
Народна творчість
Багато міст зберегли стародавні ремесла (плетиво мережив, килимарство, виробництво кустарних полотен, мідного посуду, вироблення зброї й т. п.) .
Багатовікова боротьба з іноземними завойовниками викувала завзяту рішучість бельгійського народу зберегти всі національні звичаї й традиції народної творчості, що зложилися протягом століть. Видимо, цим можна пояснити, що майже в кожному місті й у багатьох селах неодмінно є музей, що розповідає про історію краю і його традицій. Як, наприклад, Дзвоновий музей у Мехелине, Музей гральних карт у Турне, Музей лісу в Намюре, Взуттєвий музей в Изегеме. Перелік можна продовжити такими назвами музеїв, як органний, полуничний, бджолиний, пташиний і ін.
Особливо свято шануються в Бельгії народні свята місцевого фольклору. Наприклад, ведмежі карнавали в Арденнах, жаб’ячі перегони в Шенберге, свято каналів у Брюгге, хід “відьом” у Беселаре, парад квітів у Бланкерберге, хід “котів” в Ипре й інші. Всі ці свята – дуже барвисті процесії, карнавали з піснями й танцями.
Архітектура, образотворче мистецтво
Великий внесок бельгійців в області архітектури. Найбільш значні пам’ятники романської архітектури – церква св. Винсента в Суаньи, каплиця абатства в Нивеле, церква Сен-Дені в Льєжу. Справжні шедеври готичного стилю являють собою кафедральні собори Сен-Ромбо в Мехелене, св. Бавона в Генте й Нотр-Дам в Антверпені. Не відразу витісняє готику стиль епохи Відродження – стиль італійського походження, заснований значною мірою на наслідуванні античності. Остаточно він затвердився наприкінці XVI в. Саме до цього періоду ставиться будівництво “Будинку короля” у Брюсселі й палацу князів-єписькопів у Льєжу, де вдало використані риси старих і нової архітектурних шкіл.
Початок XIXв. характеризується появою двох чудових пам’ятників неокласицизму – будинку Палацу принців Оранських (тепер цей будинок Академії наук) у Брюсселі й університету в Генте.
Особливо багата спадщина бельгійців в області образотворчого мистецтва. На їхній землі творили такі видатні художники, як брати Ван Ейк, що заснували нідерландську школу живопису, П. Брейгель, П. Рубенс, А. Ван-Дейк, Я. Йорданс. Багаті колекції картин зберігають такі відомі усьому світу музеї, як Королівський музей образотворчих мистецтв у Брюсселі, Королівський музей і Будинок-Музей П. Рубенса в Антверпені, муніципальна галерея в Брюгге, музей валлонського мистецтва в Льєжу.
ВЕЛИКІ Й СТАРОДАВНІ МІСТА БЕЛЬГІЇ
Багато міст Бельгії виникли ще в роки Римської імперії на місці римських зміцнень або в раннім середньовіччі на перехресті важливих торговельних шляхів. При всьому різноманітті бельгійських міст вони багато в чому схожі. Майже для кожного міста характерні різкі контрасти – суміш старого й нового. Майже в кожному старому місті його центр займає головна міська площа, на якій розташовані ратуша й вічова вежа, як символи незалежності й самоврядування міста.
АНТВЕРПЕН – один з найбільших портів миру, що разом з Роттердамом є “морськими воротами” у Європу. Антверпен – другої по величині й значенню після столиці промислове місто, що перетворюється в потужний індустріальний центр. На центральній площі міста перед будинком ратуші у фонтана коштує статуя легендарного лицаря Брабо. Легенда говорить наступне. У далекі часи в тім місці, де зараз перебуває Антверпен, жив злий велетень Антигони, що стягував високі мита із проходивших по ріці Шельде купецьких судів. Тому, хто відмовлявся платити, він відрубував руку. Римський лицар Брабо, виявившись у цих місцях, довідався про бешкетування Антигонів, поборов його в бої й на кару за доконані велетнем злодіяння відрубав йому руку й кинув неї на берег Шельди. Те місце, на яке вона впала, стали називати “ханд верпен” (по-фламандськи – “кидати руку” ) , звідки й відбулася сучасна назва міста.
ЛЬЄЖ – головне місто Валлонії, її столиця; розташована в широкій долині Маасу, там, де в нього впадають ріки Урт і Ведр. Місто півкільцем оточений мальовничими пагорбами, на одному йз яких піднімається стара міцність. Центр Льєжа – площі Вір, Сен-Ламбер і Марші. Льєж був культурним і промисловим центром ще в середні століття. Він славився виробництвом зброї, виробів із бронзи, срібла й кольорових металів.
ШАРЛЕРУА – не стільки місто, ськільки невизначених обрисів агломерація, що ськладається з безлічі гірничозаводських селищ і городків із загальною чисельністю приблизно 500 тис. жителів. Так само як і Льєж, Шарлеруа – великий центр чорної металургії Бельгії. Шарлеруа – також центр важкого машинобудування, хімічної й ськляної промисловості., а також один з найважливіших залізничних вузлів.
ГЕНТ – головне місто Фландрії, її столиця; одне із самих древніх міст Бельгії, заснований в IV-V вв. і відомий у середні століття як великий центр сукняної промисловості. Свідчення його колишнього розквіту збереглися до наших днів. Це Сукняні торговельні ряди, Сторожова вежа XV в., кафедральний собор св. Бавона ( XV-XVI вв.) , замок фландрських графів, будинку гільдій. Нова частина міста являє собою сучасний фабричний район.
З інших фламандських міст гарний і самобутній БРЮГГЕ, у повному змісті місто-музей, де зібрані шедеври фламандського живопису й середньовічного зодчества. Місто живе туризмом і стародавніми промислами, наприклад плетивом знаменитих мережив. Через безліч каналів з арковими мостами Брюгге одержав назву “північної Венеції” . В XVв. Брюгге був дуже багатим текстильним і торговельним містом, з’єднаним з морем каналом.
На околицях Брюгге розташувався тихе, охайне містечко ДАММЕ. Його жителі не без гордості вважають своє містечко “батьківщиною” легендарного Тиля Уленшпигеля й можуть показати навіть його могилу.
ИПР – ще одне старе місто, що одержало сумну популярність через битви в його околицях і застосування в 1914 р. німцями ядушливого газу, названого згодом іпритом.
Цікаве місто МАЛИН (по-фламандськи – Мехелен) – головний центр католицизму Бельгії, відомий дзвонами собору Сен-Ромбо, на яких можна виконувати ськладні музичні добутки. Такі дзвони називаються карильонами, вони є в багатьох церквах Фландрії. Від назви міста Малин і пішло на Русі вираження “малиновий дзенькіт” .
У цьому місті перебуває міжнародна школа дзвонарів.
СПА – невелике містечко-курорт у передгір’ях Арденн, здавна відомий цілющими мінеральними водами. Літрові сулії з водою “Спа” можна зустріти практично у всіх країнах миру. Своєю назвою місто зобов’язане Петру I. Надпивши води, він ськазав по-російському “спасибі” . Для темпераментних валлонів це слово виявилося довгим, так і залишився тільки перші ськлади – “спа” .
БРЮССЕЛЬ – СТОЛИЦЯ БЕЛЬГІЇ
Чимала роль у всіх історичних перипетіях, у яких вирішувалася доля Бельгії, належить БРЮССЕЛЮ – місту з тисячолітньою історією (в 1979 р. святкувалося тисячоріччя міста) . У середні століття Брюссель був резиденцією герцогів Брабанта. З утворенням Бельгії (1830 р.) став її столицею.
Місто розділене на Верхній (на пагорбах) , Нижній (у долині) і Центральну частину, що спуськається від Верхнього міста до Нижнього. Панорама Брюсселя відкривається з висоти 120-метрового Атомиума – моделі молекули заліза з дев’яти металевих куль діаметром по 18 м. Звідси видні вежі древніх соборів, даху будинків, сучасні будинки, майже стометрова вежа міської ратуші XV в. з вартої на самому верху позолоченої пятиметровой статуєю св. Михайла – заступника міста. Ратуша перебуває на центральній площі Гранд-плас, що справедливо називають однієї з найкрасивіших у Європі. Напроти ратуші розташований “Будинок короля” , у якому якийсь час жили правителі Брабанта. Ліворуч від ратуші коштують 6 будинків гільдій, побудованих в XVII в. Всі їхні фасади прикрашені позолоченими статуями, а фронтони – дерев’яним різьбленням з позолоттю. Вище ратуші (до 120 м) піднімається купол побудованого на пагорбі величного Палацу правосуддя. Цей Палац у класичному греко-романському стилі – найбільший будинок у Західній Європі. Найстарший будинок Брюсселя – виконана в раннеготичеськом стилі церква “На великій дюні” , побудована в XI в. До сучасних цікавих споруджень із гарними архітектурними формами ставляться будинки Північного й Південного вокзалів.
Центральні вулиці Брюсселя забудовані порівняно високими будинками переважно жовтуватих і коричневих тонів. Нижні поверхи зайняті магазинами, кафе й ресторанами. На вулицях і площах багато ськульптур. Найбільшою популярністю користується Гранд-плас Манекен, що находящийся недалеко від центральної площади, Пис – бронзовий хлопчик, що пуськає Струмок, що став символом Брюсселя.
На відміну від Нижнього міста з вузькими вуличками й невеликими площами нове, Верхній, місто має широкі проспекти, більші парки й сучасні будинки. Тут розташовані Королівський палац, будинок парламенту, банки, університет, музеї.
По дорозі до брюссельського аеропорту Завентем розташовується ще одна ськладова частина міста – будинку, де розмістилася Штаб-квартира НАТО. Сьогодні Брюссель як і раніше один із самих великих “перехресть” Європи, значний міжнародний транспортний вузол, штаб-квартира великих міжнародних корпорацій. У Брюсселі перебуває близько 400 міжнародних асоціацій, третина яких пов’язана з різними сторонами економічного життя Європи.
Брюссель – центр наукового й культурного життя Бельгії. Тут перебувають університет, Географічний інститут, заснований Е. Реклю, Інститут Пастера, Академія наук і мистецтв; періодично проходять різноманітні міжнародні наукові конференції, конкурси й т. п.
Як ні різноманітні й ні численні промислові підприємства Брюсселя, його промислові функції уступають адміністративним, фінансовим, торговельним, транспортним і іншим функціям, характерним для столиці. Тут працюють понад 60% банківських службовців і 23% зайнятих у торгівлі країни. З моменту установи “Загального ринку” Брюссель стає резиденцією фінансових і адміністративних міжнародних офісів.
У Брюсселі живе близько 200 тисяч іноземців (і навіть більшість школярів – не бельгійці) . В основному це іноземні робітники, а також дипломати, чиновники, які створили в приміському Ватерлоо вузько національні відособлені поселення, у яких американці, датчани або італійці, наприклад, рідко спілкуються з англійцями або німцями. Ці поселення надають своєрідність Брюсселю, що і сам розділений на 19 автономних комун зі своїм керуванням, пожежними командами й т. п. Може бути, тому про Брюссель часто пишуть як про місто, позбавленому своєї особи, власної атмосфери й характеру, які відрізняють багато інших європейських столиць.